Організації Північноатлантичного договору 71 рік
Автор: ЦВППБ Перегляди: 831
НАТО (NATO – North Atlantic Treaty Organisation) – Організація Північноатлантичного договору – міжнародна організація, створена для колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки згідно з принципами 51 статті Статуту ООН.
4 квітня 1949 року у Вашингтоні представниками 12-х країн — США, Великобританії, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембурга, Канади, Данії, Ісландії, Норвегії та Португалії — підписано Північноатлантичний договір про воєнно-політичний союз (НАТО), що ставив за мету колективний захист демократичних свобод і протидію комуністичній експансії.
У1952 році до НАТО приєднались Греція і Туреччина, у 1955-у — ФРН.
Цього ж року східноєвропейські країни на противагу НАТО створили свою військово-політичну організацію — Варшавський договір, — в котрій домінуючу роль відігравав Радянський Союз.
У 1982 році до Північноатлантичного альянсу приєдналась Іспанія, у 1990-му об’єднана Німеччина зайняла місце ФРН, а в 1999-му до НАТО вступили Угорщина, Чехія і Польща, (колишні члени Варшавського договору); у 2004-му — Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія, та Естонія, а в 2009-му — Албанія та Хорватія, у 2020-му – Північна Македонія.
Отже, на сьогодні членами НАТО є 30 країн. Напередодні 71-ої річниці НАТО до Альянсу офіційно приєдналася Північна Македонія – прапор країни вперше офіційно підняли у Брюсселі 30 березня.
У 2010 році була прийнята нова стратегічна концепція «Активна участь, сучасна оборона», в якій визначено три найважливіших задач НАТО в новій геополітичній ситуації — колективна оборона, врегулювання криз та безпеку на основі співпраці.
Єдиною країною, що не має своїх регулярних військ, протягом понад півстоліття залишається Ісландія.
У відповідності до статутних документів Альянсу, головна роль НАТО полягає у забезпеченні свободи і безпеки країн-членів з використанням політичних і військових засобів. НАТО дотримується спільних для Альянсу цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та мирного розв’язання суперечок та підтримує ці цінності в усьому євроатлантичному регіоні. Засадничим принципом Альянсу є спільність поглядів між північноамериканськими та європейськими членами НАТО, що поділяють однакові цінності та інтереси і віддані справі збереження демократичних принципів, що робить нероздільною безпеку Європи і Північної Америки.
Альянс стоїть на захисті своїх членів від загрози агресії: головним військово-політичним принципом організації є система колективної безпеки, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на напад ззовні
Ухвалення всіх рішень в Альянсі відбувається на засадах консенсусу. Кожна держава-член НАТО має право вето.
НАТО не має власних збройних сил, у розпорядженні Альянсу є збройні сили – держав-членів.
Будь-яка держава-член має право виходу з Альянсу. За історію організації цим правом скористалися Франція та Греція, які відповідно у 1966р. та у 1974р. вийшли з військової структури НАТО, однак залишилися в межах її політичної структури. У 1980 році повна участь Греції у військовій структурі НАТО була відновлена. Франція також відновила участь у військовій структурі НАТО, про що було оголошено під час ювілейного Саміту НАТО в Страсбурзі в 2009 році, коли Організація відзначала 60-річчя з часу свого заснування.
НАТО має розгалужену систему партнерств, до якої входять Рада євроатлантичного партнерства, особливі партнери Україна, Грузія, країни Середземноморського діалогу (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Мавританія, Марокко, Туніс), Стамбульської ініціативи (Бахрейн, Катар, Кувейт та ОАЕ), західноєвропейські країни (Австрія, Ірландія, Мальта, Фінляндія, Швейцарія, Швеція), а також контактні країни (Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея, Японія).
Для міжнародних інвесторів членство країни в НАТО – це очевидний знак стабільності, а отже, більшої інвестиційної привабливості.