В умовах сучасної глобалізації, інформатизації та стрімкого розвитку новітніх технологій зростають й інформаційні потреби людини. Сьогодні інформація є не лише джерелом знання, вона дозволяє стежити за подіями, які відбуваються в усьому світі, а також є засобом здобуття авторитету та влади. Достовірна та своєчасна поінформованість дає змогу приймати зважені та правильні рішення.
Вчасне донесення інформації завжди було важливим та важким завданням. Ще за часів війни, де запізнення необхідних розвідувальних даних могло призвести до фатальних наслідків для всього населення країни. Залишається актуальним і сьогодні налагодження системи отримання та донесення достовірної інформації. Для досягнення цієї мети необхідним є наявність двох основних елементів — новітні технології та кваліфіковані кадри.
Мета статті: розглянути інформаційну безпеку суспільства як державну справу.
Завдання статті: провести аналіз міжнародного досвіду підготовки фахівців у сфері інформаційної безпеки; дослідити основні напрямки національної політики України в сфері інформаційної безпеки.
Держави, яким вдалося через новий транспортний ланцюг (глобальні інформаційні мережі) принципово змінити як обсяг, так і значення інформації, необхідної для розвитку нації, досягли якісно нового рівня інформаційного впливу на суспільство та увійшли в коло провідних країн світу.
Україна завжди, а особливо протягом другої половини XX століття, представляла собою могутню частину світового військово-промислового комплексу і сьогодні успадковує та зберігає ідеї й розробки в цій сфері знань.
Останнім часом різке зростання кількості друкованих та електронних ЗМІ зумовило відчутну нестачу кваліфікованих журналістських кадрів. У багатьох редакціях значну кількість (70-80%) журналістських посад займають люди без базової журналістської освіти. Також актуальною є проблема підготовки кадрів для пресових і PR-служб, які могли би компетентно представляти органи державної влади та державу в цілому.
Система підвищення кваліфікації кадрів потребує практичного відновлення. Крім Українського інституту підвищення кваліфікації працівників телебачення і радіомовлення, післядипломною освітою журналістів на державному рівні займаються недостатньо. В цьому ж навчальному закладі системно ведеться первинна підготовка кадрів тільки для державних електронних ЗМІ. Передбачається на базі Укртелерадіоінституту створити єдину систему підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів для всіх ЗМІ шляхом розширення функцій.
Метою цієї програми є здійснення невідкладних і перспективних заходів щодо розвитку державних та комунальних засобів масової інформації, розв'язання актуальних проблем журналістів та журналістики. Цієї мети передбачається досягти шляхом виконання таких основних завдань: послідовне вирішення виробничих, соціальних і матеріальних проблем журналістів; поліпшення умов діяльності ЗМІ, засновниками яких є органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування; зміцнення матеріально-технічної бази редакцій державних і комунальних газет, журналів, телерадіокомпаній; розробка законопроектів із питань ЗМІ та соціального захисту журналістів; підвищення ролі і статусу професії журналіста; оптимізація кадрового забезпечення державних та комунальних ЗМІ; модернізація системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації журналістських кадрів; оновлення змісту і форм професійної діяльності журналістів, удосконалення післядипломної освіти.
Аналіз міжнародного досвіду підготовки фахівців у сфері інформаційної безпеки
Попередній аналіз міжнародного досвіду підготовки фахівців у галузі захисту інформації дозволив виділити домінуючі напрями та зосередити увагу на розгляді існуючих підходів, здебільшого у США й Росії. У порівнянні з Україною вони приділяють більше уваги захисту свого інформаційного простору Важливо підкреслити, що у США робиться акцент на формування суспільної уваги до проблеми інформаційної безпеки як до елементу національної безпеки. Досить продуманою є національна політика США в створенні спеціальних громадських організацій та адміністративних структур на міжвідомчому рівні. Так, у 1998 році було створено Національний центр захисту інфраструктури (NIPC), який об'єднує представників органів державної влади, військових та інших зацікавлених структур, у тому числі й комерційних.
Мережа підготовки фахівців цього профілю у США є розвинутою. Одним з підходів до вдосконалювання організації процесу підготовки фахівців у США є використання передових технологій навчання, а саме: широке впровадження дистанційного навчання (e-learning).
Оцінка технологій навчання в Канаді та США демонструє стрімкий розвиток системи дистанційного навчання. За даними Official MBA Guide, у США та Канаді нараховується понад 800 програм ділового адміністрування.
У Росії питання підготовки кадрів з інформаційної безпеки в національному масштабі почали розвиватися після прийняття в 1992 році міжвузівської науково-технічної програми "Методи та технічні засоби забезпечення безпеки інформації", розробленої творчим колективом фахівців з 15 вишів Росії за ініціативою Московського інженерно-фізичного інституту.
Сьогодні російський ринок навчальних закладів, що готують фахівців з інформаційної безпеки, можна умовно поділити на два типи: навчальні центри, для яких цей напрям є пріоритетним, та такі, що спеціалізуються на навчанні всього спектру напрямів сфери інформаційних технологій.
Аналіз досвіду США в галузі підготовки фахівців дає можливість виділити низку позитивних моментів:
- впровадження до навчального процесу сучасних педагогічних засобів та методів, заснованих на досягненнях в галузі інформаційних технологій;
- наявність належної матеріально-технічної бази;
- пріоритет розробки та використання національних програмних продуктів захисту інформації;
- високий рівень гнучкості навчальних програм, обумовлений темпами розвитку інформаційних технологій;
- включення до навчальних планів дисциплін, що безпосередньо пов'язані з підвищенням "інформаційної культури";
- популяризація ідей і методів інформаційної безпеки як складової національної безпеки.
В Росії теж можна виділити позитивні особливості навчання:
- наявність у навчальних закладах широкої номенклатури напрямків підготовки та перепідготовки фахівців;
- акцент на впровадження спеціальних навчальних курсів з нормативно-правової бази захисту інформації;
- взаємозв'язок навчального процесу з науковими дослідженнями;
- спрямованість навчання" поглиблену теоретичну підготовку фахівців з аспектів безпеки поряд із акцентом на практичне застосування;
- орієнтація на вивчення конкретних програмно-технічних засобів і правил їх експлуатації;
- забезпечення навчального процесу педагогічними кадрами вищої кваліфікації;
- державний моніторинг якості підготовки фахівців із захисту інформації.
Основні напрямки національної політики України в сфері інформаційної безпеки
В Україні система підготовки кваліфікованих кадрів у сфері інформаційної безпеки не на стільки розвинута, як у вказаних країнах.
Основні принципи і напрямки державної політики в цій сфері викладені в Положенні про технічний захист інформації в Україні. Тут визначені правові та організаційні принципи захисту інформації. її охорона забезпечується державою відповідно до чинного законодавства. У цих програмних документах окреслені головні проблеми захисту інформації, шляхи та засоби їх вирішення. Все це потребує професіоналізму кадрів, що передбачає створення відповідної системи підготовки фахівців у цій галузі.
У документі вказується, що в якості однієї із загроз національній безпеці держави в науково-технічній сфері виступає "...зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів".
Через відсутність державної стратегії сьогодні в Україні немає чіткої системи підготовки кадрів для інформаційної сфери в цілому і, відповідно, фахівців з інформаційної безпеки. Має місце процес створення лише елементів необхідної системи, не завжди погоджених, а іноді суперечних за своїм змістом та ідеологією. На базі технічних вузів організовано підготовку фахівців в галузі захисту інформації, де навчальний процес проходить із акцентом на технічні й технологічні аспекти захисту інформації. У свою чергу, в юридичних навчальних закладах викладаються гуманітарні аспекти сфери інформаційних відносин, у тому числі -— інформаційної безпеки.
Сьогодні одним з першочергових завдань є належна організація процесу забезпечення національної системи інформаційної безпеки висококваліфікованими фахівцями з урахуванням певних особливостей даної сфери, а саме:
- інформаційна безпека — специфічна предметна галузь, що потребує комплексного підходу до процесу підготовки фахівців, тобто викладання різних розділів фундаментальних і прикладних знань як інженерних, так і гуманітарних дисциплін;
- система освіти в галузі інформаційної безпеки має забезпечувати відповідність рівня підготовки фахівців темпам розвитку науково-технічного прогресу та національного законодавства в сфері інформаційних відносин;
- загальну підготовку з питань інформаційної безпеки повинні мати всі суб'єкти інформаційної діяльності, а особливо керівний склад підприємств, установ, організацій;
- процес підготовки фахівців із захисту інформації всіх категорій повинен будуватися на єдиній методичній і правовій основі;
- система підготовки фахівців потребує проведення обов'язкового моніторингу з боку держави.
Сьогодні функції підвищення кваліфікації покладено на Головний навчальний центр ВАТ "Укртелеком", що має розвинену мережу навчальних центрів по всій Україні й тісно співпрацює із академією "Cisco" та компанією "Reichle&De-Massari AG" (Швейцарія). Щорічно в центрі проходять підготовку більш ніж 8000 слухачів за двома категоріями навчання: за професійною програмою підвищення кваліфікації державних службовців (керівники й фахівці ВАТ "Укртелеком", службовці та керівники державних установ і організацій), та на договірній основі (працівники інших організацій і фізичні особи). Передбачено дві форми навчання: стаціонарну (навчання слухачів проводиться з відривом від виробництва на термін від 1 до 4 тижнів залежно від навчальної програми) та дистанційну (навчання, розраховане на персонал, який має доступ до корпоративної мережі ВАТ "Укртелеком"). Навчальний процес охоплює більш ніж 200 спеціальних навчальних курсів.
Однак організація навчального процесу в центрах "Укртелекому" має свої недоліки. Недостатня увага до загального рівня вивчення інформаційних технологій та низький рівень підвищенням кваліфікації з питань захисту інформації.
Основним недоліком процесу підготовки фахівців у цій сфері можна назвати відсутність єдиної стратегії. Як окремі зауваження можна виділити недостатній рівень відображення:
- гуманітарних проблем — впливу інформаційних технологій на людину та суспільство, значимості інформаційного протиборства, тактики і стратегії інформаційної війни;
- організаційно-правових аспектів захисту інформації, кримінологічних і криміналістичних методик протидії правопорушенням в інформаційній сфері;
- психологічних аспектів як проявів злочинності в цій сфері, так і процесу протидії їй.
Крім того, відчутну негативну роль відіграє низький рівень професійного відбору кандидатів на навчання (у комерційних структурах він взагалі не проводиться), а також — ідейно-виховної роботи зі слухачами.
Однією з найважливіших проблем навчального процесу є розробка методичних принципів проведення навчально-виховного процесу з метою підвищення його ефективності. Важливу роль при цьому відіграють сучасні методи проведення соціологічних та психологічних досліджень, що спрямовані на виявлення мотивації слухачів, у нашому випадку — прихильності до здійснення протиправних дій в інформаційній сфері, визначення рівня правової підготовки, ставлення до негативних проявів у цілому та в інформаційній сфері зокрема.
Система підготовки національних кадрів для роботи у сфері інформаційного захисту ще є далекою від досконалості. Проблеми її оптимізації та подальшого вдосконалювання є комплексними і багатоплановими. Серед них можна умовно виділити три блоки: виховний, адміністративний і лише потім навчально-методичний.
Удосконалення процесу навчання в навчально-методичному плані передбачає формування інформаційної культури на базі збільшення знань в галузі права й соціального управління, корегування існуючих навчальних програм та планів і розробки та введення нових навчальних дисциплін.
Однак найбільше значення в процесі підготовки фахівців має формування високих моральних якостей. Практика показує, що недостатня увага до людського фактору, особливо у сфері інформаційних правопорушень несе більш значну загрозу, ніж використання новітніх технологічних засобів. Незважаючи на постійне вдосконалення спеціальних технологій щодо захисту інформації, люди лишаються найбільш слабкою ланкою в системах "людина-машина", одним із найймовірніших джерел витоку інформації.
Незважаючи на актуальність процесу забезпечення інформаційної безпеки та протидії інформаційним правопорушенням, організація процесу підготовки та перепідготовки кадрів у даній сфері в Україні проводиться безсистемно і не відповідає вимогам сучасності.
Але можна виділити й позитивні моменти українського ринку підготовки фахівців в галузі інформаційної безпеки: наявність досить потужних центрів підготовки фахівців з інформаційної безпеки в особі провідних державних технічних навчальних закладів країни, що визнані сьогодні не тільки в Україні, але й за кордоном;
- використання в навчальному процесі прогресивної кредитно-модульної технології організації навчального процесу;
- розширення міжнародних зв'язків із зарубіжними центрами підготовки фахівців,
Як свідчать події останнього часу, відносини, що виникають у зв'язку із забезпеченням інформаційної безпеки, притаманні й усій сфері забезпечення національної безпеки. Тож організація інформаційної безпеки України є, безперечно, складним багаторівневим об'єктом на стан і перспективи розвитку якого безпосередньо впливають багато зовнішніх і внутрішніх чинників.
Зокрема, запобігання та ліквідація загроз безпеці особистості, суспільства, державі ґрунтуються на розробці та реалізації комплексу заходів захисту на державному рівні. До них належать організаційні, технічці, програмні, соціальні, правові та інші механізми, що забезпечують локалізацію та запобігання загрозам. Для запобігання витоку інформації (не лише тієї, що становить державну та іншу передбачену законом таємницю), яка є власністю держави, потрібно вибудовувати чітку систему. Проте в Україні законодавчими та нормативно-правовими актами не визначені спеціально уповноважені державою органи центральної влади у сфері охорони інформації з обмеженим доступом, що не становить державної таємниці, та у сфері захисту особи, суспільства, держави від хибної, недостовірної, недоброякісної інформації.
Розбудовуючи сучасну інформаційну сферу держави, слід враховувати не тільки плюси інформаційного суспільства, а й проблеми, що виникають. Наприклад, втрату громадянами соціальної орієнтації технологічного розвитку, що, в свою чергу, призводить до зворотних та неочікуваних ефектів, приміром, до посилення контролю над особистістю, ще більшої маніпуляції індивідуальною й масовою свідомістю, додатковим поділом суспільства на тих, хто має доступ до інформації, володіє комп'ютерною грамотністю, вміє працювати в новому інформаційному оточенні й тих, хто не має цих життєво необхідних навичок.
Висновок
Отже, поки в країні не настане політична, економічна, а відповідно й соціальна та інформаційна стабільність, не вдосконалиться законодавство, безпека інформаційного простору України буде перебувати під масовими впливами як внутрішніх так і зовнішніх сил.
Комплексний характер проблем інформаційної сфери потребує по-новому визначити загрози безпеці та оцінити їхню небезпеку, розробити теоретичні й методологічні основи напрямів протидії з огляду на національні інтереси кожної країни, з якою спілкуємось. Потрібна широка загальнонаціональна дискусія фахівців державних інституцій та громадських структур, що займаються питаннями інформатизації держави та підготовки кадрів з метою розробки концепції та стратегії розвитку інформаційного законодавства України. Вони мають віддзеркалити системне бачення нашого інформаційного простору в єдності всіх елементів його інфраструктури, ефективного використання потенціалу інформаційних ресурсів, форм та засобів інформаційно-комунікаційних технологій як складових інноваційних проектів розвитку України в глобальному вимірі.
Позиція Центру може не співпадати з точкою зору авторів статей, опублікованих на сайті
