Центр воєнної політики та політики безпеки

Стан Збройних Сил України на момент виборів 2004 року

В 2004 році Збройні Сили України знаходились на етапі виконання Державної програми реформування і розвитку ЗСУ на період до 2005 року.
Державна програма будівництва та розвитку ЗСУ на період до 2005 року була скоригована у липні 2000 року й отримала назву Державна програма реформування та розвитку ЗСУ на період до 2005 року. Зміни назви і власне самої програми відбулися згідно з Указом Президента України від 28 липня 2000 р. № 927/2000.
Збройні Сили України станом на 2004 рік організаційно складались з Генерального штабу Збройних Сил України, чотирьох видів (Сухопутні війська, Військово-Повітряні Сили, Війська Протиповітряної оборони, Військово-Морські Сили) та з’єднань, військових частин і установ, що не входять до видів ЗСУ.
Загальна штатна чисельність особового складу ЗСУ станом на початок січня 2004 року складала 355000 осіб, у тому числі 265 500 військовослужбовців та 89 500 цивільного персоналу.
Головна мета реформування та розвитку Збройних Сил полягала у створенні за принципом оборонної достатності сучасної моделі ЗСУ – оптимальних за чисельністю, мобільних, багатофункціональних, добре озброєних, всебічно забезпечених, професійно підготовлених військ (сил), які спроможні виконувати покладені на них завдання у будь-яких умовах і в той же час не були б занадто обтяжливими для держави.
Державна програма уточнила баланс чисельності Збройних Сил у співвідношенні: СВ – 51 %, ВПС – 20 %, ВППО – 12 %, ВМС – 5-6 % та інші формування.
До безперечних здобутків реалізації Державної програми слід віднести перехід до структури ЗСУ за функціональним принципом: Об’єднані сили швидкого реагування, Основні сили оборони та Стратегічні резерви. Основні зусилля з формування такої структури сконцентровано на створенні Об’єднаних сил швидкого реагування, які були б здатні виконувати завдання як самостійно, так і в складі багатонаціональних сил, під єдиним керівництвом і в тісній взаємодії між собою.
Також в цей період було остаточно вирішено питання щодо кількості видів ЗСУ та здійснено перехід до тривидової структури, згідно відповідним законодавчим рішенням, коли 3 червня 2004 року Верховна Рада України ухвалила закон про інтеграцію ВПС та ВППО в один вид – Повітряні Сили (ПС) ЗСУ.
Завершено перехід на бригадно-батальйонну бойову структуру, якій притаманні мобільність, багатофункціональність, самостійність у виконанні бойових завдань. Така структура дозволяє втілити в життя модульний принцип та змінювати компонування частин і з’єднань, нарощувати їхній потенціал залежно від поставлених завдань.
Інша проблема, яка вирішувалась в рамках програми була пов’язана з необхідністю зміни підходів до принципів комплектування. Основним Державна програма визначила змішаний принцип комплектування, який поєднував призов в армію на основі загального військового обов’язку та проходження військової служби за контрактом.
У Сухопутних військах у 2002-2003 роках було розформовано штаб одного армійського корпусу, а кримський корпус – передано до складу ВМС, 4 механізовані та 2 танкові дивізії були переформовані у 5 бригад.
На кінець 2003 року у СВ було 3 армійські корпуси, механізована дивізія на початку розформування, дивізіонна тактична група, 17 бойових бригад і 3 окремі полки, ракетна дивізія та 2 тактичні групи артилерії (у них переформовано 2 артилерійські дивізії), а також формування забезпечення.
Військово-Повітряні Сили та Війська ППО протягом 1997 – 2001 років проводили заходи розвитку згідно з завданнями, які були визначені у Державній програмі будівництва та розвитку ЗСУ до 2005 року.
Проте у 2002 році знову повернулися до тривидової структури, були проведені підготовчі заходи, але реальні кроки по створенню нового виду розпочались після внесення 03.06.04 відповідних змін до Закону України “Про Збройні Сили України”.
Формування Повітряних Сил, як єдиного виду ЗСУ, відбувалось упродовж 2004 – 2005 років, коли було сформовано на базі командувань ВПС та ВППО об’єднане командування виду, на базі двох авіаційних корпусів та трьох корпусів протиповітряної оборони були сформовані повітряні командування “Захід”, “Південь”, “Центр” та тактична група “Крим”.
Продовжувалось проведення заходів розвитку Військово-Морських Сил. З метою удосконалення їх структури та приведення у відповідність до покладених на ВМС завдань: сформовані у 1996 році Західний та Південний морські райони, у 2004 році були переформовані відповідно у Західну та Південну військово-морські бази; у 2001 році створено оперативно-тактичне об‘єднання ВМС – ескадру різнорідних сил, до складу якої увійшли бригади надводних кораблів; у 2003 році прийнято зі складу СВ ЗСУ армійський корпус, який був переформований у Командування військ берегової оборони.
Одним з найбільш знакових заходів в житті ЗСУ під час виконання Державної програми було проведення Оборонного огляду в Україні, який завершився у червні 2004 року. Результати його проведення були відображені у Стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 року, який був затверджений 22 червня 2004 року Указом Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 2004 року “Про Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року”.
Розробка та прийняття цього документу була обумовлена змінами воєнно-політичної обстановки у світі та навколо України, виникненням нового спектру викликів та загроз національній безпеці, змінами у характері збройної боротьби, потребою приведення бойового та чисельного складу Збройних Сил до економічних можливостей держави. У цьому документі також визначено обрис ЗСУ зразка 2015 року та напрями і шляхи його досягнення.
У СОБ на основі аналізу стану оборонної сфери України зроблено висновок, що Збройні Сили України не в повній мірі відповідають вимогам щодо здатності до оборони держави, що потребує докорінного реформування військ (сил) та створення армії нового типу.
Так, в СОБ зазначено, що система управління військами удосконалюється в основному за рахунок реформування органів управління усіх ланок, оптимізації кількості пунктів управління, частин зв’язку та забезпечення, автоматизації управління військами та створення пунктів оперативного реагування на кризові ситуації ЗСУ та інших військових формувань тощо. Але, разом з тим, система зв’язку і автоматизована система управління військами ЗСУ майже не забезпечена цифровими засобами зв’язку. З кожним роком погіршується стан техніки зв’язку, пунктів управління.
В СОБ було зроблено висновок, що не зважаючи на те, що за роки незалежності бойовий та чисельний склад ЗСУ був скорочений більше ніж у два рази, подальше удосконалення їх організаційно-штатної та функціональних структур, скорочення бойового і чисельного складу є об’єктивною необхідністю.
Відзначено також проблеми з системою комплектування Збройних Сил України. По-перше, існуюча на той час нормативно-правова база стосовно загального військового обов’язку практично не давала можливості призивати на строкову військову службу кращі призовні ресурси у зв’язку з тим, що Законом України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, були передбачені 32 умови, за якими призовники мали право на відстрочку або взагалі звільняються від призову. У наслідок чого до ЗСУ та інших військових формувань могли бути призвані і відправлені у війська лише 9% від загальної кількості громадян, які під час чергового призову підлягали виклику на призовну комісію.
При цьому, переважна кількість (64%) призовників, які підлягали призову у війська мали найнижчий – четвертий ступінь обмеження за станом здоров’я і не могли бути направлені для проходження служби у військові частини з підвищеними вимогами до стану здоров’я.
Продовжував знижуватись загальноосвітній рівень призовників. Кількість призовників, які підлягали виклику на призовну комісію, але мали лише 9 класів освіти, становила 32,7%.
По-друге, відповідно до вимог законодавства на військову службу за контрактом приймались тільки військовозобов’язані, які пройшли строкову військову службу, або військовослужбовці після проходження одного року строкової військової служби, що значно звужувало можливості пошуку кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом. Крім того, суттєво ускладнювало ситуацію та спричиняло значну плинність кадрів недостатній рівень фінансового, матеріального забезпечення цієї категорії військовослужбовців, а також відсутність перспективи отримати житло.
Відсутність дійових механізмів стимулювання військової служби не давало можливості залучати на військову службу за контрактом найбільш освічених і підготовлених громадян та утримувати у лавах ЗСУ протягом тривалого часу кваліфікованих військовослужбовців. З цієї причини військова служба за контрактом є привабливою лише для тих громадян, які не мають фахової підготовки, або мешкають у місцевостях, де існують проблеми з працевлаштуванням.
Незважаючи на те, що ЗСУ були укомплектовані практично всіма основними видами ОВТ її стан характеризувався швидкими темпами морального та фізичного старіння. Станом на 2004 рік понад 60% озброєння та військової техніки ЗСУ знаходились в експлуатації більше 15 років. У найбільш скрутному становищі опинились авіаційна техніка, озброєння Військ Протиповітряної оборони та Військово-Морських Сил, засоби радіоелектронної боротьби, розвідки та зв'язку.
В зв’язку з недостатнім фінансуванням системи технічного, тилового, медичного забезпечення виконували поставлені перед ними завдання не у повному обсязі. Застарілі підходи до забезпечення, зберігання надлишкових та непотрібних ЗСУ матеріально-технічних засобів змушували утримувати значну інфраструктуру, тим самим збільшуючи рівень затратності систем.
Забезпечення ЗСУ пально-мастильними матеріалами, речовим майном здійснювалось нижче розрахункових потреб. Це, в свою чергу, негативно впливало на повноту та якість виконання завдань підготовки військ (сил), вирішення у повній мірі питання забезпечення військовослужбовців речовим майном.
Гостро стояла проблема утилізації ОВТ, ракет і боєприпасів, що непридатні до подальшого використання, а також забезпечення живучості та вибухопожежобезпеки арсеналів, баз та складів.
Головною проблемою залишалось недостатнє задоволення рівня фінансових потреб МО України. У результаті, фінансування запланованих заходів, у тому числі й реформування ЗСУ, здійснювалося не ритмічно та не у повному обсязі.
Про низький рівень фінансування ЗСУ свідчить і те, що витрати МО України із розрахунку на одного військовослужбовця (працівника) у 2003 році складали тільки 2,13 тисяч доларів США, що було значно нижче у порівнянні з аналогічними показниками країн сусідів.